Розробка:
вчителя світової літератури гімназії №143
Оболонського району м. Києва
Крутофіст Світлани Іванівни.

Київ–2007

Слово вчителя:

Вирішив якось Господь наділити усіх дітей світу землями. Усіх наділив, усім відплатив по заслугах. І вже хотів Господь йти відпочивати від праць, як раптом назустріч йому піднявся юнак– високий, широкоплечий, гарний, але дуже змучений. Рукb заковані в ланцюги, ноги поранені, зотліла сорочка ледь тримається на плечах.

– Хто ти? – запитав Всевишній.
–Я – полонений, – відповів юнак, – чудом вирвався з ненависного полону і немає в мене батьківщини, де б міг я прихилити голову.
– Що ж робити? – затурбувався Господь. – Чим допомогти твоєму горю? Я всі землі роздав, нічого не залишилося. Зітхнув юнак тяжко і вже зібрався іти, але Господь, підняв десницю і зупинив його:
– Є в мене окрайчик землі, для себе приберігав. Віддаю свою землю тобі і твоєму народу. Бери, бережи її, цінуй і охороняй від ворогів, люби її всім серцем і вкладай душу, трудися самовіддано і вона віддасть тобі сторицею, тому, що це Божа земля. Так дісталася в спадщину мені і моїм нащадкам ця благословенна земля – Окраїна, Україна!

Нам випало щастя жити в самому центрі цієї благословенної землі, в Києві. (Перегляд фільму про Київ).

А зараз прослухайте вірш, який написали учні (Дітківський Олександр, Фадєєва Юлія, Сидорук Поліна під керівництвом С.І.Крутофіст).

Віки прошуміли над дніпровими схилами Залишивши пам’ять на пожовклих рукописах, “Київ – матір міст руських”– Викарбувано в стародавніх літописах. Розкинулось на обох берегах Славутича Місто моє – чудово-гостинне, І стискається серце відвідувача Від Києво-Печерської перлини. Майже дев’ять довгих століть Святиню народні майстри будували. І возвеличились до верховіть Церкви, собори і храми І як сьогодні можна не згадати Того, хто місце це славетне возлюбив. Печери першим він почав копати, Святий Антоній жив тут і творив. Тебе, о Лавро, вчені прославляли І Іоанн, Алімпій, Агопіт, Никон та Даміан обітницю складали Нестор писав “Повість временних літ” Рука ворожа храми руйнувала, Та піднімались із руйновищ раз у раз І Троїцької церкви брама І позолочений іконостас.

Ми – екскурсоводи.

І учень

Якщо дивитися на Київ з лівого берега Дніпра, перед поглядом постає в сяйві золотих бань комплекс стародавніх споруд колишньої Києво-Печерської лаври, що напрочуд затишно розташувався на високих дніпрових пагорбах. Протягом багатовікової історії лаврські будови неодноразово руйнувалися. Проте минав час, і вони відроджувалися з руйновищ та попелу руками талановитих майстрів. До нашого часу збереглися найдавніші пам'ятки зодчества XI – XII ст. –Успенський собор, Троїцька надбрамна церква та церква Спаса на Берестові, які свідчать про те, що вже в епоху Київської Русі було започатковано архітектурний ансамбль Печерського монастиря, де розміщення кожної споруди композиційно виправдано.

ІI учень

У центрі Соборної площі височить Успенський собор, відбудований в наш час. Літопис повідомляє, що закладини собору відбулися 1073 року, а в 1089 році всі роботи було завершено. Крім грецьких майстрів, у оздобленні храму фресками та мозаїками брав участь відомий давньоруський художник Аліпій. Строгі монументальні форми Успенського собору та єдину його високу баню добре було видно не тільки при під'їзді з боку міста, але й із Задніпров'я. Собор став своєрідним еталоном давньоруського шестистовпного хрестовокупольного храму. За його зразком тоді будувалися культові споруди у багатьох містах Київської Русі. Землетруси, ворожі навали й численні пожежі неодноразово руйнували й розоряли Успенський собор, та його дбайливо відбудовували. Після пожежі 1718 року розмір його було значно збільшено. Внутрішнє й зовнішнє декоративне оздоблення в стилі українського барокко надало храмові легкості й пишноти.

ІII учень

Над головним входом до заповідника розташована Троїцька надбрамна церква. Ця пам'ятка давньоруського зодчества (1106—1108 рр.) повторює тип більш ранньої споруди – Благовіщенської церкви на Золотих воротах. Спершу Троїцька надбрамна церква входила до системи дерев'яного оборонного муру, аз XII століття до неї примикали кам'яні стіни. Об'єм її поділено на два яруси: в нижньому розташовані ворота, головний вхід до заповідника, у другому міститься сама церква, яка є зразком чотиристовпного хрестовокупольного храму. У першій половині XVIII століття Троїцьку церкву кілька разів перебудовували та поновлювали. Так, з північного боку було примуровано кам'яний притвор, а західний та східний фасади оздоблено пишним ліпним орнаментом (майстер В. Стефанович). Нову грушовидну баню тоді було позолочено, а підлогу храму вистелено чавунними плитами, виготовленими на уральських заводах Демидова. Ажурний позолочений іконостас створили лаврські сницарі.

ІV учень

Особливо цікавий інтер'єр церкви й притвору, де українські художники під керівництвом Алімпія Галика виконали мальовничий настінний живопис у стилі барокко. Розписи зроблено в яскравій, життєстверджуючій гамі. Композиції відзначаються чіткістю малюнка, насиченістю барв. Персонажі біблійних легенд зображені на тлі мальовничої природи України. Тут і блакитні озера, й порослі могутніми дубами пагорби, й добре знані художниками деталі селянського побуту. Та й самі персонажі часом вражаюче нагадують заможних козаків і вельможних київських міщан у дорогих, шитих золотом і сріблом жупанах. Розписи зовнішніх стін виконано групою художників на чолі з В. Соніним 1900 – 1902 рр. Реставрацію інтер'єра зроблено 1982 року.

V учень

За монастирським муром заповідника збереглася ще одна споруда епохи Київської Русі – церква Спаса на Берестові. Ще задовго до заселення монахами печер у далекому X столітті тут виникло велике село Берестове – вотчина київських князів. Побудована у 1113 – 1125 роках церква була родовою усипальнею Мономаховичів. Тут поховано дочок Володимира Мономаха Євфимію та Євпраксію, а 1157 року – засновника Москви Юрія Долгорукого.

VI учень

Це був тринефний шестистовпний храм з трьома апсидами (до нашого часу збереглася лише західна частина церкви – нартекс). Інтер'єри були багато прикрашені фресковим живописом. Для церкви Спаса характерна цегляна кладка, виконана засобом “утоплених рядів”. Незвична фактура стін створювалася чергуванням цегли (плінфи) та широких рожевих смуг розчину. Фасади храму було прикрашено двохуступчастими нішами, хрестами. В уцілілих частинах збереглися давні дерев'яні пласкі перемички. Відбудову тієї частини церкви, що залишилася, і добудову нових вівтарів здійснено у XVII – XIX ст. Сучасного вигляду споруда набула 1813 року, коли за проектом архітектора А. Меленського було прибудовано з заходу дзвіницю в стилі класицизму. У XVII столітті інтер'єр було розписано фресковим живописом, який надалі неодноразово поновлявся олією. Про характер розписів дають уявлення деякі розчищені композиції.

VII учень

У 1970 році в нартексі під розписом XVII століття було виявлено стародавні фрески, як гадають вчені, XII століття. Ці фрески мають унікальне значення для вивчення історії монументального живопису Київської Русі. Композиція “Чудесний лов риби”, що займає площу близько 100 квадратних метрів, має своєрідний художній почерк і за стилем відрізняється від відомих київських фресок – їй важко знайти аналогії. Основною рисою фресок є те, що вони нагадують сцени, взяті з реального життя. Наприкінці XVII – в середині XVIII століття сформувалися основні стилістичні особливості українського зодчества. На цей час буйно розцвітало українське барокко, коли особливої уваги надавалося пластичній виразності споруд, коли соковитий орнамент почав майже повністю вкривати витончені фронтони, обрамляти віконні й дверні прорізи. Живописці віддавали перевагу яскравим барвам, а різьбярі й карбувальники робили все, щоб інтер'єри споруд були особливо ошатними й урочистими.

VIII учень

Кращою із споруд Соборної площі є Ковнірівський корпус, названий за ім'ям лаврського кріпака “майстра кам'яних справ” Степана Ковніра, який працював тут понад півстоліття. Ця будівля – зразок цивільної архітектури XVII – XVIII ст. Північна частина його призначалася для книжкового магазину та книжкових лавок, а в південній розміщувалися хлібня та проскурниця. Ковнірівський корпус увінчують шість витончених барочних фронтонів. Зараз тут міститься Музей історичних коштовностей України.

IX учень

Поруч розташований будинок друкарні Києво-Печерської лаври, зведений у стилі українського барокко. Спочатку він був дерев'яний. Перший кам'яний поверх сучасної споруди побудовано 1701 року, а другий з'явився в 1773 році. Тоді ж було зроблено прохід до Ближніх печер, який довелося укріпити чотирма потужними арками (аркбутанами). Зараз у цьому приміщенні працює Державний музей книги і друкарства України.

X учень

На Соборну площу виходить Економічний корпус та Економічні ворота, над якими височить Всіхсвятська церква. Разом з вежами Годинниковою, Онуфріївською, Малярною і Кущника церква ця входила до системи оборонного муру Верхньої лаври, що був побудований наприкінці XVII століття. Всіхсвятська церква – шедевр вітчизняною зодчества, перлина української архітектури. Фасади споруди прикрашено пілястрами з численними поясками, нішами та картушами, а віконні наличники обрамовані трикутними фронтончиками, що створює багату гру світлотіні, надає силуету церкви надзвичайної пластичності і в той же час підкреслює чіткість і стрімкість компактних об'ємів. Розпис інтер'єрів виконали 1905 року учні лаврської живописної школи під керівництвом художника І. Їжакевича. На Соборну площу виходить також будинок з високим фронтоном (архітектор Й.–Г. Шедель). Належав він колись наміснику лаври. Лівіше розташований будинок колишніх митрополичих покоїв. Створено його було 1727 року, але він неодноразово перебудовувався. Примикає до цієї споруди митрополича церква (1905 р.). У цих двох приміщеннях розташувався Державний музей українського народного декоративного мистецтва України.

XI учень

На південь від Успенського собору стоїть Трапезна палата з церквою, що збудована за проектом архітектора В. Ніколаєва у 1893 – 1895 рр. Розпис інтер'єра виконано на початку XX століття І.Їжакевичем, Г. Поповим та А.Лаковим. Біля північної стіни Трапезної палати поховано відомих українських історичних діячів Івана Іскру та Василя Кочубея. їхня могила –це реліквія, що нагадує нам про Полтавську битву.

XII учень

У центрі Соборної площі височить Велика дзвіниця, зведена за проектом архітектора Й. – Г. Шеделя у 1731 – 1745 рр. Ця велична споруда являє собою восьмигранну чотириярусну вежу висотою 96,5 метра і вирізняється багатим архітектурно-художнім декором. Дзвіницю увінчано шоломовидною позолоченою банею. На будівництво дзвіниці пішло близько 5 мільйонів цеглин різноманітних форм і розмірів. У її створенні брали участь місцеві народні майстри – лаврські кріпаки Степан Ковнір, Йосип Рубашевський, Никифор Горох та інші. На третьому ярусі висіли дзвони загальною вагою понад 80 тонн! Годинниковий механізм курантів вагою 4,5 тонни з'єднується із системою з семи дзвонів, що кожну чверть години відбивають музичну гаму. Восьмий дзвін призначено для щогодинного бою. Пророчими виявилися слова архітектора Й.– Г. Шеделя: „Тебе, величавий витвір, збудований моєю уявою й завзяттям, зустрінуть урочисто нащадки".

На території Верхньої лаври височить ще одна цінна пам'ятка українського барокко – Микільська церква (XVII ст.). Барабан високої грушовидної бані прикрашено різьбленим по штукатурці рослинним орнаментом, а фриз барабана – барвистими керамічними розетками. У будинку колишньої монастирської лікарні міститься Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України.

З оглядового майданчика Верхньої лаври відкривається прекрасна панорама на Задніпров'я та архітектурні ансамблі Ближніх і Дальніх печер. Два ізольованих один від одного печерних лабіринти, виритих у глибині дніпрових круч, одержали свою назву Ближніх (довжина 228 метрів) і Дальніх (довжина 280,5 метра) в залежності від їхньої віддаленості від Успенського собору. Залягають вони на глибині від 5 до 15 метрів, ширина коридорів до 1,5 метра, середня висота проходів – 2 метри. Геологічна структура грунту (пористий пісковик), який вбирає вологу, й постійна річна температура (плюс 10 – 12°) сприяли природній муміфікації поховань. У Ближніх печерах розміщені три церкви: Антоніївська, Введенська й Варлаамівська. Іконостаси Введенської та Варлаамївської церков відлиті з міді й позолочені у 1814 – 1819 рр. майстром Ф. Коробкіним, у церкві Антонія – “золотих і срібних діл майстрами” 3. та Ю. Брезгуновими.

XIII учень

З наземних споруд найдавніша Хрестовоздвиженська церква з трьома позолоченими банями (1700 р.). Велику художню цінність являє іконостас, виконаний у стилі рококо різьбярем К. Шверіним (1767 р.). Інтер'єр розписаний художником Д. Давидовим 1895 року в академічному дусі. На укосі гори майстрами С. Ковніром і С. Італьянцем було зведено в 1763 році двох'ярусну дзвіницю, яка надає всьому ансамблеві Ближніх печер завершеності й мальовничої виразності.

XIII учень

Дзвіниця являє собою цінну пам'ятку українського зодчества середини XVIII століття. У XIX сторіччі цей ансамбль було доповнено будинками кухні, келій, будиночком наглядача Ближніх печер і підпірним муром.

XIV учень

З площі Ближніх печер дерев'яною галереєю можна пройти до Дальніх печер, де розміщено три підземні церкви: Різдва, Феодосіївську та Благовіщенську. Ансамбль наземних споруд Дальніх печер складається з двох невеликих церков, дзвіниці та келій. Найдавніша, Аннозачатіївська церква, увінчана шатровою банею, зведена 1679 року над входом до печер. При виході з галереї розташовано стрімку семибанну церкву Різдва богородиці (1696 р.) з дзвіницею. Ця церква – унікальне явище в історії української архітектури. Вона являє собою трикамерний храм з трьома високими світловими банями, до основного об'єму примикають чотири невеликі понижені каплиці з апсидками і декоративними банями. Споруда вражає сміливістю задуму й красою силуету.

XV учень

На терасу, де розташовано церкву, можна пройти крізь спеціально збудований корпус з аркадами, які обпираються на приземкуваті спарені доричні колонки. Поруч збереглося кладовище-некрополь, де поховано героїв Вітчизняної війни 1812 року – генералів П. Кайсарова й А.Красовського, генерал-фельдмаршала Ф. Остен-Сакена, адмірала Є.Путятіна, генералів, учасників визволення Болгарії від турецького іга в 1877 – 1878 рр. братів С. та М. Леонових, С. Аксакової (дочки відомого російського письменника).

XVI учень

Надзвичайно гарною спорудою ансамблю Дальніх печер є двох'ярусна дзвіниця. Вона увінчана витонченою барочною банею, навкруг якої по кутах розташувалися спрямовані вгору гострі шпилі, що створюють разом з обрисами бані рідкісний за красою силует: Дзвіницю декоровано чудовим ліпленням. В орнаменті переважають рослинні мотиви. Збудував дзвіницю 1761 року С. Ковнір.

Архітектурний ансамбль Києво-Печерського заповідника має унікальну художню та історичну цінність. Усі будівлі розташовані на незвичайно красивій місцині за принципом контрасту високих і низьких об'ємів. Стрункі дзвіниці прекрасно поєднуються з характерними силуетами церков і невисокими, сяючими білизною стін келіями та іншими спорудами, що начебто ховаються в зеленій гущавині. Все це надає архітектурному комплексові чудової мальовничості й оригінальності.

Слово вчителя

Діти, ми з вами ознайомилися багатьма легендами та бувальщинами, які стосуються Києво-Печерської лаври, згадаємо деякі з них:

І учень

Мурували її дванадцять благословенних братів. Вони вже збудували велику печерську церкву й монастирські мури, а нарешті хотіли спорудити прегарну дзвіницю. Сподобалось те Богові, і Він звершив чудо: що брати вимурують за день, те вночі увійде в землю. Отож мурують брати, і не треба їм ні риштовань, ні цеглу наверх піднімати. Мурують не рік, не два, вже й не десять, аж нарешті приснилася найстаршому братові Божа Мати і сказала: "Годі вам мурувати, засклеплюйте верх та окуйте золотом, бо у всьому світі вже нема вищої вежі за вашу". Засклепили брати баню, покрили золотом, встановили щирозлотний хрест, – і тоді в одну мить дзвіниця вийшла з землі й стала така, як і нині стоїть.

А Божа Мати спитала братів, якої нагороди хочуть за свою працю. Одинадцять братів бажали єдиного: щоб їх поховали в святій Лаврі, і сталося їм за їхньою волею. А дванадцятий брат зажадав багатства. Дістав його та й подався мандрувати, надивлятися на світ. Тільки ніщо його не тішить, тужить душа за Божою красою, за святою Лаврою, як за матір'ю дитя. Вернувся він, а коло братів нема для нього місця. Він скраєчку притулився, одну ногу зігнув, бо не містилася, та й спочив вічним сном.

ІI учень

Та часом життя буває не менш прекрасне і трагічне, ніж легенда.

....Тихого вечора під Великою дзвіницею плакав сивий чоловік. "Воля! Воля! – гірко окликував він. – Що з волі, коли спливли літа?" То був Степан Ковнір, майстер і кріпак. Його руки добре знали стіни цієї дзвіниці: він виліплював на них прегарні узори.

– У тебе талант, Степане, – казав тоді Йоганн Шедель, оглядаючи його роботу. – Тобі треба вчитися. З тебе буде добрий архітектор.

Учитися!.. Не кріпакові про те мріяти. Степан народився в селі Гвіздів під Васильковом, що належало Лаврі, і сам він теж належав їй. З юних літ працював на монастирських будовах. Чув у собі здібність творити церкви, що були б немов пісні у камені, немов сама молитва! Але – кріпак...

Врешті за довголітню працю, за старанність і талант йому дарували волю. Ковнірові тоді вже минуло шістдесят...

Але доля змилостивилася до нього, давши йому довгий вік. Степан Ковнір прожив дев'яносто один рік і таки створив свої будівлі-красені. Серед них – надбрамна дзвіниця при церкві Різдва Богородиці на Дальніх печерах Лаври. її, як і інші будівлі Ковніра, споруджено в стилі українського бароко. її легко впізнати серед лаврських бань: біля купола дзвіниці по кутах стоять чотири золоті шпилі. А що за диво ліпні узори на її стінах! Немов тонке біле мереживо розкинуто на блакитному тлі.

...Височіють дзвіниці, сяють золотом бані лаврських церков. Перед ними хочеться стати на коліна, як то робили давні богомольці. Вклякнути перед дивом, перед красою. Перед стражданнями й подвигами тих, хто їх творив.

Слово вчителя

А тепер давайте пригадаємо що стосовно Києво-Печерської лаври занесено до Книги рекордів України.

І учень

Незвичайна дзвіниця. Це, мабуть, дзвіниця Києво-Печерської лаври, яка відхилена від вертикалі як знаменита Пізанська вежа. Ще за часів спорудження через нерів¬номірний осад ґрунту дзвіниця похилилася і в 1740 р. навіть було порушено справу проти архітектора І. Г. Шеделя – його звинуватили у неправильному плануванні. Дзвіницю добудували, пізніше (в 1951 р.) визначили відхилення, а 1987 р. зробили заміри вже за допомогою електроніки. При загальній висоті дзвіниці. 96,52 м відхилення становить 60,3 см. Отже, падіння київській дзвіниці не загрожує.

ІI учень

Найменша книга у світі. Умільці багатьох країн створили цілу низку надмініатюрних книжок, але мікромініатюрна книжка «Кобзар», створена українським майстром М. Сядристим – найменша у світі: її площа – 0,6 мм2. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Незважаючи на мікроскопічні розміри на сторінках «Кобзаря» ніде не порушена архітектоніка віршів, нема жодного переносу рядка. Товщина літер в середньому 0,0035 мм. У книзі 12 сторінок, на кожній 8 віршованих рядків. Дві сторінки з ілюстраціями: портрет Т. Г. Шевченка і копія малюнка «Батьківська хата». Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. З цією книгою може зрівнятися хіба ще одна, створена українським умільцем М. Маслюком: це збірка віршів О. С. Пушкіна розміром 0,8x0,4x0,2 мм та об'ємом 0,064 мм3. А це означає, що в одній маковій зернині вміститься більш як 15 таких книжок. Обкладинка збірки виготовлена із золота, на її лицьовому боці вигравіруваний портрет поета.

Слово вчителя

А зараз до вашої уваги постановка у виконання учнів.

Кайдашиха: Чи підеш, Палажко, і цього року до Києва?

Палажка: Як Господь поможе та сподобить, то чом би й не піти. З’їла я двадцять пасок у Києві, то, може , бог поможе з’їсти і двадцять першу. Стара Головчиха заохотилась піти зі мною, та, може, хто із вас піде з нами, бо як з хати піде їсти паску в Київ хоч одна людина, то бог благословить усю сім’ю і на хліб буде поліття. А як хто їстиме щороку в Києві паску та ще й умре на великоднім тижні, то піде просто в рай.

Кайдаш: А хто постить 12 п’ятниць на рік ,той не піде просто в рай? Чи не чула ти чого , Палажко , про те на печерах або в Лаврі?

Палажка: Ні, хто постить у ті п’ятниці та носить при собі сон Богородиці, той не буде в воді потопати, в огні горіти, од наглої смерті помирати , а в рай просто не піде. А хто піде в Єрусалим чи щороку в Києві в Лаврі паску їстиме, або вмре на самий Великдень , той спасеться ,того душу янголи понесуть просто до Бога.

Мелашка: Ой пустіть мене ,мамо, в Київ з бабою! Я й зросла, а в Києві не була. Мене й Господь не помилує на тому світі.

Кайдашиха: А церкви там усе з золотими верхами, В печерах лежить Дванадцять братів, що будували лаврську дзвіницю, Кажуть, що як будували, то вона все входила в землю, а однієї ночі вийшла вся з землі. Од того часу всі брати постриглись в ченці. Господи, скільки я переводила людей на самий верх дзвіниці до великих дзвонів.

Мелашка: Ой пустіть мене , матінко! Здається, вмру, як не піду в Київ.

Палажка: Ой ,Господи, помилуй нас грішних! (зітхає)

(Кайдаш сидить, похиливши голову, Мелашка плаче.)

Мелашка: Піду я з бабою до Києва та одговіюся в Лаврі.

Палажка: Авжеж ,Марусе, пусти невістку , бо як не пустиш, то буде тобі великий гріх од бога.

Кайдашиха: Та ж на великому тижні багато роботи!

Мелашка: Я, мамо, ладна день і ніч не спати, пороблю вам усю роботу та й піду. (втирає сльози)

Кайдаш: Та про мене йди та й за нас подаси на часточку. Пішов би й я, та настає чоловіча робота в полі.

Автор: Прочани пішли до Києва

Палажка: Онде велика лаврська дзвіниця, а ото коло неї саме Лавра .

Мелашка: Господи, як тут у Києві гарно!

Автор: Прочани пішли в церкву. В великій лаврській церкві йшла одправа. То було саме на страсть у чистий четвер, Вся велика церква ніби палала свічками і була набита народом. По церкві , наче, розливалось вогняне море, заливало закутки, йшло поза стовпами, переходило за стіни, спалахнуло на високому іконостасі до самої бані, розтопило на щире золото іконостас і повисло під банями огняними краплями на панікадилах. Після кожної євангелії дзвонили в дзвони, Серед церкви виходили ченці, ставали півкругом і співали страсні пісні. Якась надзвичайна туга лилася слізьми з тих давніх лаврських пісень, складених сотні літ...

Слово вчителя

А зараз до вашої уваги ще один вірш, написаний учнями (Дітківський Олександр, Фадєєва Юлія, Сидорук Поліна).

Не треба йти за дивом, воно – поруч У вічних храмах, церквах, у піснях В літописах, у музиці, в малярстві, В переказах, в картинах, в образах. Бредуть утомлені мандрівкою прочани, Та он вже й Київ завиднівся весь І скільки в душах подиву і шани Що це у нас на Україні, а не десь. У нас тут сяють золотії бані, Й переливом горять святі хрести. Тут праведності вічнеє єднання Навік скріпили поколінь мости. Славетная Софія– вічне диво, Переплетіння часу і буття, І церкви Володимира й Кирила У них злилось колишнє й майбуття. Та на поклін іду в премудрість Божу, Яка Печерська лавра наріклась. Безмежно вражений – поворухнутися не можу, Так високо до неба возвелась. У храмі я …Щем западає в душу, Шепчуть молитву трепетно вуста, За цю святу нетлінную перлину, За наш народ, за нашу Україну.

Обговорення.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить...

Спогади були такими тривожними, наче все знову відбувалось реально.

1. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник (фотоальбом). \\під. ред. Н.С. Павловської. – Київ.: “Мистецтво”, 1990 р