Гiмназiя є асоцiйованим членом ЮНЕСКО
(з 2007 року)
Входить до Асоцiацiї працiвникiв лiцеїв i гiмназiй України (з 1999 року)

---

Умови успішної адаптації першокласників

Початок шкільного життя і навчальної діяльності дітей висувають нові проблеми, які потребують особливої уваги педагогів і психолога. Які труднощі можуть спіткати дитину в цей період? Які природні механізми адаптації і за яких умов вони «спрацьовують»?

Критерії адаптації умовно можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні показники адаптації - це адекватна поведінка та успішне навчання. До суб'єктивних належать самовдоволення, яке проявляється в емоційному стані, та внутрішній комфорт.

Навчальна діяльність складається з фізіологічного, психічного, інтелектуального, соціального, педагогічного та інших аспектів. Адаптація дитини до школи має ту ж різноманітність аспектів.

1. Особливістю соціальної адаптації є пошук дитиною свого місця в групі однокласників, можливість виявити свої здібності та інтереси. Якщо дитина набула досвіду спілкування, встановлення стосунків та поведінки в конфліктних ситуаціях в умовах дитячого закладу в дошкільному віці, то адаптація у класному колективі проходить швидко. Тривалий, іноді болісний період адаптації переживають діти, не відвідували садок і вперше набувають досвіду щоденного спілкування з різними за характером однокласниками, шукають способів самоствердження. Доброзичлива атмосфера, а також цілеспрямовані виховні завдання та ігри, в яких дитина вчиться виявляти себе і з повагою ставитися до інших, допоможуть їй швидше знайти своє місце в класі.
2. У першому класі зустрічаються діти, які граються на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них справжнім лихом. Чому трапляються такі випадки? Це діти, у віковому розвитку яких ще не закінчився період дошкілля, коли вся внутрішня енергія спрямована на гру та спілкування.
   Це так звані психологічно не готові до навчання діти. У цьому випадку тільки умови, за яких навчання будується на грі та спілкуванні, допомагають дитині задовольнити свою потребу в грі не за рахунок навчання. З виховною метою треба формувати мотивацію навчання та ціннісні орієнтири.
3. З початком навчання перед дитиною ставляться нові вимоги соціальної поведінки, дисципліни, обов'язкового режиму та обмежень. Ступінь адаптації до нової соціальної ролі школяра визначається рівнем вольового розвитку та саморегуляції. За невисокого рівня розвитку психічних процесів сприймання вимог відбувається поступово. Успішний процес психологічної адаптації таких дітей залежить від дорослих. Атмосфера вимогливості і доброзичливості прискорює формування вольової саморегуляції.
4. Зміна ролей від дошкільника до учня призводить і до нових стосунків у ланці «дитина — батьки». Тепер, поряд з турботою, дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання. Надзвичайно багато залежить від сім'ї, дорослих. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини — як правильно підготувати її до школи, які проблеми можуть спіткати тощо. За перших ознак дезадаптації необхідно провести з батьками бесіду про труднощі дитини. Тільки безумовне сприйняття дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють у неї відчуття захищеності, внутрішнього комфорту.
5. Надзвичайно важливі для успішної адаптації стосунки «учень - учитель». Дитина перебуває у великій емоційній залежності від педагога: саме він створює або не створює умови для повного розкриття потенційних можливостей.

Від знаків уваги, схвалення, любові і прийняття, що повторюються, у дитини складається відчуття: «зі мною все в порядку» «я — хороший». Від сигналів засудження, незадоволення, критики з'являється відчуття «зі мною щось не так» «я — поганий».

Душевна скарбничка дитини працює день і ніч. Її цінність залежить від того, що ми туди кидаємо.

Навіть вимоги, які ви пред'являєте, мають бути наповнені любов'ю і надією.

Навчиться слухати свою дитину в радості і в жалі.

Караючи свого дитину, залишайтеся поряд з ним, не уникайте спілкування з ним.

Станьте для своєї дитини прикладом для наслідування в прояві позитивних емоцій по відношенню до членів своєї сім'ї та до інших людей.

Обіймайте і цілуйте свого дитину в будь-якому віці.

Не розмовляйте зі своїм дитям з байдужим обличчям.

Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, співчутливо.

Не випробовуйте чесність дитини, якщо не хочете, щоб вам брехали.

Дозвольте дитині мати особисте життя.

Поважайте вашу дитину, як ви поважаєте інших людей.

Не захищайте дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються тільки на власному досвіді.

Не скупіться на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і вам, і дитині.

Не займайтеся вихованням, коли ви втомлені, погано почуваєтеся. Спочатку відпочиньте.