Під гіперактивністю розуміють надзвичайно неспокійну фізичну і розумову активність у дітей. Найяскравіші її прояви можна спостерігати у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку.

Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивної дитини:
неспокійні рухи в кистях і стопах;
не може спокійно всидіти на місці, коли від неї цього вимагають;
з легкістю відволікається на сторонні стимули;
не може дочекатися своєї черги під час ігор, свят, занять;
на запитання зазвичай відповідає, не замислюючись, не дослухавши їх до кінця;
докладає великих зусиль, аби зберегти увагу під час виконання завдань або ігор;
часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої;
балакуча;
часто заважає іншим, чіпляється до оточуючих, наприклад, втручається в ігри інших дітей;
часто губить речі, що є необхідними у школі, вдома, на вулиці;
іноді здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає.

Всі ці ознаки можна згрупувати за наступних напрямках:
надмірна рухова активність;
імпульсивність;
відволікання-неуважність

За даними психологів, гіперактивність серед дітей віком від 7 до 11 років у середньому становить 16,5% (серед хлопчиків - 22%, серед дівчаток - близько 10%).

У 70-х рр. у Чехословаччині проблемою так званих гіперактивних дітей (з рухливою розгальмованістю) займалася група лікарів, педагогів и психологів на чолі із Зденкою Тржсоглавою. Вчені прийшли до висновку, що причиною гіперактивності можуть бути ускладнення допологового періоду або генетичні фактори. 2.

Ряд дослідників (Н.К.Корсакова, Ю.В.Мікадзе, Є.Ю.Балашова, О.В.Халецька, В.М.Трошин), характеризуючи гіперактивних дітей, відзначають патологічно низькі показники уваги, пам’яті, слабкість розумових процесів в цілому при збереженому нормальному рівні інтелекту. Довільна регуляція розвинена слабо, працездатність дітей на заняттях низька, стомлюваність підвищена.

Прояви і механізми гіперактивності вивчалися І.П.Брязгуновим, А.Г.Платоновою і О.В.Касатіковою. Вчені зазначили, що в основі гіперактивності лежать симптоми нервово-психічних захворювань. У працях Н.Н.Заваденко підтверджується фактор спадковості у гіперактивно-імпульсивній поведінці.

Останні дослідження, проведені в різних країнах, показали, що цей розлад пов’язано з дефектом декількох генів, що призводить до порушень метаболізму мозку. У мозку виробляється мало допаміну, речовини, яка керує процесами гальмування і багато норадреналіну, який викликає зайве збудження.

Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними психологічними тестами. Кажучи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією.

У чому причини гіперактивності? На думку експертів, у багатьох випадках гіперактивність обумовлена генетично. Негативну роль може відігравати вік батьків, ускладнення під час вагітності та пологів (стреси, психотравми), захворювання дітей раннього віку з прийомом сильнодіючих ліків. Іншими причинами можуть бути: екологічне довкілля, харчування з біологічними добавками, соціальне-психологічне оточення. Не останню роль у появі гіперактивності відіграють ЗМІ.

Незвичайність поведінки гіперактивних дітей не є результатом поганого характеру, упертості, неслухняності чи невихованості. Це специфічна особливість психіки, обумовлена фізіологічними та психосоціальними чинниками.

Якщо змінити поведінку гіперактивної дитини швидко не вдається (а це вимагає тривалого часу), все-одно потрібно продовжувати систематичний комплексний корекційно-розвивальний вплив, сприймаючи дитину такою, якою вона є та вчитися жити з нею без погроз, сварок, зауважень, непосильних для дитини вимог.